Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства
Державне підприємство
«Вигодське лісове господарство»
 


КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ




СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ
НОВИНИ ГАЛУЗІ

Лісове господарство України


Назад Назад

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Особливості залісення України. Своєрідність лісового обличчя України зумовлена проміжним геогр. положенням України — між розмірно вогким заходом Европи і сухими степами та півпустелями Азії. В зах. частинах України її ліси, цілком зберігаючи зах.-евр. характер, виявляються у всій повноті складу й сили веґетації, а в півд.-сх. і півд. є лише невеликі степові переліски; тут панують трависті степові формації. Із зміною кліматичних, орографічних, ґрунтових і гідрологічних умов у напрямі від заходу й півночі на схід і південь постають великі відміни не тільки щодо ступеня залісення території й сили розвитку лісу, але й щодо складу основних лісотворних порід. Дуже важливі з погляду біології й екології лісу, як і щодо техн. та госп. вартостей зах.-евр. породи — смерека Picea), ялиця (Abies) і бук (Fagus) на більшій частині території України не ростуть. Саме через Україну проходять сх. й, почасти, півд. межі поширення цих порід, а також сосни та деяких ін. лісових дерев меншого значення (див. Рослинність та мапу мал. 69). Через Україну проходять лісові роздоріжжя (границі ареалів поширення окремих лісових порід) — вона являє собоюкраїну лісових меж та погранич. Ця важлива особливість України відбивається й на різноманітності завдань та на особливостях техніки укр. лісівництва. Наслідуючи техніку центр.-евр. лісівництва, вона розвинула й свої методи лісовирощення. У зв’язку з цим стоять і напрями фахової освіти та дослідної справи на Україні.
Значення лісів у житті й історії укр. народу. Ліс відіграв і відіграє дуже поважну ролю в житті нашого народу не тільки як джерело матеріяльних вартостей (дерева й побічних продуктів — дичини, меду, овочів, грибів, трави чи випасів, підстілки, моху та ін.), але також як стратегічний, держ.-творчий та колонізаційний чинник і як доброчинний елемент природного краєвиду.
Лісова смуга України — Полісся було охоронним запіллям і джерелом нар. сил для давньої укр. держави, що в X — XIII ст. переживала постійні напади й нищення від степових кочовиків. Даючи засоби поживи й охорону для населення, Полісся постачало й перші продукти для міжнар. вимінного торгу (мед, віск, хутра) і так уводило Україну в світ міжнар. господарства.
Густе колись залісення Правобережжя полегшувало госп. колонізацію його просторів (скотарство, полювання, бортництво та ін.) і до якоїсь міри охороняло її від татарських і турецьких нападів, бо в ліси ховалися люди та худоба. Ще виразніше виявлялася госп. й колонізаційна роля лісів Лівобережжя, що не творили великих масивів, а тяглися прирічними смугами. Усі ці ліси й річки, являючи собою захищені місця, багаті на рибу, звірину й мед, стали в XVI — XVII ст. важливими вихідними пунктами колонізації Лівобережжя й степу, що починалися т. зв. »уходами«.
З лісом зв’язаний початок та первісний розвиток промисловости, спочатку лісової, що від кінця XV ст. в’язала Україну з ринками Зах. Европи, насамперед із Данціґом (дерево, попіл, смола, дьоготь), і забезпечувала саму країну склом і залізом у »гутах« та »рудах«. Із зменшенням та занепадом лісової промисловости в лісових околицях у першій пол. XVIII ст. постають перші мануфактури, вживаючи дерево на опал і використовуючи на виробництві звільнені континґенти лісового робітництва. На поч. XIX ст. на дужче залісених Волині й Поділлі зосереджуються сукнарні, ливарні та скляні гути, на Київщині — чинбарні, на Чернігівщині — миловарні. З пол. XIX ст. давні галузі хемічного перероблення дерева — поташництво, смолокурення, дігтярництво й вугільництво — підупадають, і лісова промисловість переходить на механічне оброблення та тартакову промисловість, тільки з розбудовою залізниць (від пол. XIX ст.) й з переходом на кам’яновугільний опал промисловість унезалежнюється від лісових околиць.
У цей час далеко за межі безпосереднього використання лісу виступає вже його нова роля —доброчинне діяння. В наших умовах воно полягає не тільки в поліпшенні гідрологічних умов краю, в зміцненні поверхні ґрунту ярів, проваль, гірських та ін. крутосхилів, річкових узбереж, сипних пісків тощо, в етичному, естетичному й оздоровному впливі на людину, в збільшенні обороноздатности країни, але й у місцевому поліпшенні /1069/ континентального клімату нашого степу. У зв’язку з захисним чи охоронним діянням лісу в Україні розвинулися роботи коло залісення 1. згаданих невжитків — для закріплення поверхні землі й використання продуктивних сил ґрунту і 2. степових займищ — для поліпшення кліматичних умов степового хліборобства (див. далі).
Особливості укр. лісівництва. Організація й техніка лісового господарства в зах. частинах України не мали в своїй істоті якихось рис, що виявляли б укр. лісову специфіку. Натомість розвиток лісівництва на Центр. і Сх. Україні, в силу природних умов, набрав спеціяльних особливостей. Лісова пограничність України вказує на обмежену лісопридатність і пояснює її малолісність. Тому лісівничі заходи на Україні виявилися найперше й найпоказніше в новозалісеннях у степу, що провадилися ще в XVIII ст. запоріжцями, а пізніше з наказу рос. влади. На поч. XIX ст. укр. землевласники широко провадили залісення пісків; новопоселенці стали засаджувати деревами присадибні землі, а від 1843 р. з розпорядження уряду почалося й систематичне степове лісорозведення.
Ці праці дали низку важливих спостережень і викликали багато досліджень, які всебічно з’ясували відношення між степом і лісом. Вони дали можливість виробити методи розведення степового лісу, якому нині надають двох основних форм: деревинно-тіневої й деревинно-кущової. В обох формах основною породою є дуб у супроводі клена й ясеня, а півтеневі дерева (липа, граб, білоклен та ін.) або чагарники (бруслина, жовта акація, чорноклен, ліщина та ін.) відіграють підгінну й ґрунтозахисну ролю. Точність застосування деталів техніки вирощення й плекання лісу в степу дає можливість забезпечити тут розвиток і існування лісу, але тільки на більш лісопридатних займищах. Взагалі ж масивне лісорозведення в степу виявилося нерентабельним. Стійкішими новотворами в степу показали себе лісові смуги (10-30 м завширшки) як акумулятори (збірники) снігу. Вони служать степовому хліборобству як полезахисні смуги, становлячи собою одну з галузей меліоративного лісівництва. Взагалі завдання лісової продукції відступає тут перед завданням створення стійких форм лісу. Так постало укр. т. зв. сухе лісівництво.
У лісостепу, як і на Поліссі основним завданням лісівництва стає збереження й створеннянайпродуктивніших форм лісу в їх природних типах. Вивчення природних типів лісу в їх статиці й динаміці та використання лісової типології до завдань і техніки лісовирощення стає другою характеристичною рисою укр. лісівництва. Сприятливіші умови лісовирощення спрощують його техніку, але й тут треба рахуватися з континентальністю підсоння (півсухе лісівництво).
Поширення на значних площах гірських, піскових, яружних та ін. невжитків викликало розвитокмеліоративного лісівництва, що має реставрувати різні категорії захисних лісів. Це меліоративне лісівництво виробило свою техніку праці, почавши систематично розвиватися в 1890-их pp. (закріплення ярів і пісків). Велика площа невжитків (бл. 1 500 000 га) є додатковою резервою лісових ґрунтів і робить меліоративне лісівництво дуже важливою застосовною галуззю, що стає третьою специфічною рисою укр. лісівництва.
Дослідна лісова справа відповідає основним напрямам і властивостям лісівничої практики. Вона зосереджена в Укр. Науководослідному Інституті Лісового Господарства в Києві, в низці дослідних лісництв і в Весело-Боковенківській Дендрологічній Станції. З дослідників укр. лісу треба відзначити Висоцького, Махова (екологія лісу), Морозова (біологія і фітссоціологія лісу), Олексієва, Погребняка (лісова типологія) та ін. /1070/
Для фахової лісової освіти служить висока школа — Київський Лісогосподарський Інститут і три середні: Малинський, Черкаський і Чугуєво-Бабчанський лісові технікуми. На Зах. Україні діяв лісовий відділ Львівської Високої Техн. Школи і середня лісова школа в Болехові, на еміґрації — лісовий відділ при УГА в Подєбрадах, а від 1945 р. — при УТГІ в Реґенсбурзі.

ЗАЛІСЕННЯ
Розміщення лісів. Площа лісів на всіх укр. землях займає приблизно 11 000 000 га, в тому числі на території УССР в сучасних межах бл. 7 000 000 га, себто в обох випадках 12% усієї площі. Сучасне розміщення лісів видно з мал. 759. У зв’язку з природними умовами (стор. 99) основні лісові масиви України скупчені в півн. смузі України й у горах.
Україна займає одне з останніх місць в Европі щодо відсотка залісення, а також забезпечености населення лісом. На всіх укр. землях на 100 меш. припадає бл. 20 га лісу, в тому числі в УССР в сучасних межах — 17 га, тоді як загальноприйнята нормальна забезпеченість становить принаймні 35 га на 100 меш.
Збезлісіння. На сучасне поширення лісів, а також на їх характер вплинула, крім природних умов, госп. діяльність давнішого й пізнішого населення України, що не тільки затримала поширення лісу в лісостепу, але й спричинила розкорчування багатьох природних лісів, переважно в інтересах рільництва.
На основі найновіших ґрунтових досліджень України Г. Махова (беручи до уваги деґрадаційні зміни в ґрунтах) можна припускати, що Полісся втратило 50 — 70% своїх лісів, Правобережжя й Лівобережжя — 30 — 50% або й більше.
Точніші дані про збезлісіння України можна мати тільки від 80-их pp. XIX ст. Подаємо числа для УССР (в межах 1938 p.):

Роки:
Вся лісова площа
Лісопридатна площа
Вся лісопридатна площа
Нелісопридатна площа
% залісення
вкрита лісом
не вкрита
1880
1913
1923
1932
4 856
3 861
3 711
3 546
4 198 (86½)
3 335 (86)
2 666 (72)
2 466 (70)
219 (4½)
175 (5)
667 (18)
684 (19)
4 417 (91)
3 510 (91)
3 333 (90)
3 150 (89)
439 (9)
351 (9)
378 (10)
396 (11)
10
8,2
7,4
7,0

Як бачимо, збезлісіння відбувалося в двох напрямах: 1. — зменшенням лісопридатної площі через корчування, себто через зменшення лісопродуктивної бази (протягом 1913 — 32 pp. — на 360 000 га) і 2. — через занедбання лісопоновлення (збільшення площі незалісених зрубів — протягом того ж часу — на 509 000 га), а всього на 869 000 га — (пересічно бл. 45 000 га щороку), очевидно, з відповідною втратою приросту дерева.
Це збезлісіння в згаданий період спричинили, зокрема, іст. обставини останніх десятиліть. За першої світової війни постачання дерева фронтові й запіллю відбувалося коштом лісів України й Білоруси, де вирубували часом по 10 річних зрубів наперед. За революції в лісах України запанували сваволя й безладдя — безплянове пустошення лісу, випасання худоби на зрубах, у молодниках та на культурах і самовільне корчування лісу. Земельна політика рев. влади сприяла збільшенню земельних фондів громад там, де не було приватних маєтків с.-г. користування, коштом лісу; тим же способом відбувалася й компенсація сервітутів та ліквідація посмужности. Лісокультурна справа в роки революції й пізніше була занедбана. Ці й усі попередні вияви неправильного господарювання та лісопорушень супроводилися не тільки згаданим зменшенням лісових площ, але й погіршенням складу лісу — як щодо порід, так і щодо віку та повноти.
На Зах. Україні так само здавна продовжуване розкорчування лісових ґрунтів дуже зменшило лісові площі. Так у Галичині в минулому сторіччі зведення лісу охопило бл. 250 — 300 000 га, а за час перебування Галичини під Польщею воно становило бл. 1 000 га щороку. Стан залісення мінявся й щодо характеру лісових порід. У Карпатах коштом бука й ялиці ширилася смерека. Мала кількість дуба, поширення берези, осики й граба на Поділлі свідчать про неуважне господарство.
У наслідок спустошення й нищення лісів постають дві важливі небезпеки: 1. — зменшення лісового фонду країни 12. — ширення непродуктивних і навіть шкідливих невжитків. Це останнє буває зокрема при розкорчовуванні т. зв. абсолютних лісових ґрунтів, себто таких, що надаються тільки до лісової продукції або вимагають наявности лісового покриття: для охорони поверхні землі від розмивання чи змивання водою (гірські й ін. крутосхили, яри, узбережжя), роздування вітром (сухі піски), для охорони від обвалювання землі й каміння, скочування лявін та ін. В УССР (в давніх межах) в 1929 р. налічено 792 500 га пісків і 666 230 га ярів, що здебільша вимагали залісення. На Зах. Україні невжитки займали бл. 1 000 000 га, що з них поважну частину також можна залісити й цим збільшити лісовий фонд України.
Характер і склад лісів. Розподіл лісів /1071/ за породами нам переважно відомий (див. Рослинність). На всіх укр. землях на шпилькові породи припадає 41%, на листяні — 59% (числа лише приблизні). Серед шпилькових 27% припадає на сосну, 6% — на смереку, 3% — на ялицю. Серед листяних перше місце займає дуб (27%), бук становить 9%. В УССР, в сучасних межах, відношення приблизно таке: шпилькові породи становлять 45% (сосна — 33%, смерека — 9%, ялиця — 3%), листяні — 55% (дуб — 23%, бук — 7%).
Переважна більшість лісів Полісся (бори, субори, сугрудки, груди й вільшаники — див. Рослинність, стор. 102) належить до півд.-зах. відтинку величезної півн.-евр. лісової смуги. Тут на піскових землях загалом переважає сосна (61%), на ліпших ґрунтах — при участі дуба (11%) і граба (1%); на ін. — листяні (головне береза, осика, вільха — разом припадає 16%); залісення — 25%.
До лісостепових форм належать ліси Правобережжя, Лівобережжя, Галицько-Волинської височини й степу. Тут зустрічаємо також соснові бори й субори острівного розміщення, що по річкових піщаних терасах заходять навіть у степ. Але головною лісовою породою тут є дуб (на чорноземах, суглинках), що його супроводять ясень, клен, берест, граб та ін. листяні; на зах. Поділлі виступає і бук.
Правобережжя характеризують головним чином грабові (Carpineto-Querceta) й чисті діброви (Querceta), що їх подекуди заступили чисті грабники (Carpineta) звичайно паростового походження. Дуб зайняв тут 40% площі, граб — 38%, сосна — 15%, а ін. листяні породи — 7%. Залісення — 13%. На Лівобережжі підсоння сухіше, і польодовикове залісення настало пізніше. Ліси не встигли поширитися великими масивами й знайшли собі найпридатніші займища понад високими правими берегами річок —нагірні діброви і по лівобережних піскових терасах — бори й субори. Але тут трапляються комплекси мішаних лісів і на міжрічних просторах (Харківщина, Полтавщина). Грабові й безграбові діброви, субори, а рідше чисті бори характеризують Лівобережжя. Але граб поширений тут тільки в зах. частині (до Полтави). Відмінну частину Лівобережжя являє донецький лісостеп. Дуб і тут дає основну породу улипових грудах (Tilieto-Querceta) і в ясеневих (Fraxineto-Q.) та чистих дібровах, а в одному випадку до дуба домішується навіть граб. На Лівобережжі дуб зайняв 61% площі, а решта належить сосні (29%), грабові (2%), й ін. (8%). Залісення — 7%.
Степ характеризують байрачні діброви, що ширилися тут в міру ерозії поверхні степової рівнини. До дуба домішуються берест, білоклен, груша й різні кущі. На правому й на лівому березі Дінця трапляються липові груди, а по піщаних терасах Дінця й Самари в степ проходять чималі масиви суборів та липових сугрудків (Tilieto-Q.-Pineta). Своєрідні лісові формації — вогкі прирічні. ліси в Дніпрових плавнях. Крім верби, осокора, білої тополі й вільхи, тут трапляються також дуб, ясень, берест та ін., утворюючи берестини (Ulmeta), берестові дубини (U.-Q.) та ін. У степу дуб зайняв 79% площі, на сосну припадає 4%, на граб — 1%, на ін. — 16%. Залісення — 4%.
На Галицько-Волинській височині ліси займають 19%. Лісові формації на сході (Поділля, Волинська височина) наближені до лісових форм Правобережжя, хоча на Поділлі дуб поступається місцем грабові й появляється вже островами бук. Опілля, Розточчя, Мале Полісся — як і сусідня частина Надсянської низовини й Підкарпаття мають типи лісів, близькі до центр-евр. (див. стор. 101). На пісках переважає сосна, на Розточчі й Опіллі — бук, на Підкарпатті — ялиця, бук.
В Карпатах на півд. заході ліси складаються майже з самого бука, в ін. частині — переважно із смереки з домішкою бука і ялиці, залісення — 49%. В горах Криму і Кавказу росте головне дуб, бук, граб, ясень, клен, ільмові, на Кавказі також кавказька смерека (Picea orientalis), ялиця Нордманова (Abies Nordmaniana), в Кримі також кримська сосна, на півд. узбіччях виступають півд. субтропічні види (див. стор. 109). Залісення Кавказу — 58%.

ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО
До 1917 р. Законну охорону лісів на Центр. і Сх. Укр. Землях запроваджено в 1888 p., коли багато лісів уже було спустошено або знищено і коли в наслідок знищення з’явилося чимало невжитків. Цей закон не встановляв обов’язку складати лісогосп. пляни в приватних лісах, але забороняв корчування лісових ґрунтів без дозволу влади, спустошення лісу з погляду виснаження деревних запасів та неможливости природного лісопоновлення, випас худоби в молодняках і зобов’язував до штучного залісення незаконно розкорчованих ґрунтів. Крім того, він встановляв категорію захисних лісів із спеціяльним режимом лісокористування; сюди мали належати ті ліси, що охороняли джерела, береги річок, ґрунти від розмивання (крутосхили, яри) чи роздування (сухі піски) та ін. Цей закон припинив безоглядне корчування лісів і сприяв упорядкуванню приватного лісового господарства, що охоплювало 80% лісової площі (державі належало 20% лісів, приватним власникам — 70%, корпораціям — 10%).
В останні роки перед першою війною лісівництво на Центр. і Сх. Землях стояло досить високо. Нищення лісів припинено, почалося залісення зрубів і розведення по степах охоронних лісів /1072/ способами, яких не знала Зах. Европа (див. стор. 1069), так, напр., лісові культури в скарбових лісах стали розвиватися дуже швидко: в 1902 р. площа культур становила 35% площі зрубів, а в 1913 р. вже — 96%. Видатність лісів почала зростати, ставши вищою, ніж в ін. частинах Рос. імперії. Так укр. ліси, які належали державі, становили 0,9% площі скарбових лісів Росії, але давали 8% усієї деревної маси, 13% прибутку і аж 14% чистого прибутку.
Далеко вище стояла перед першою війною культура лісів на укр. землях в Австро-Угорщині, де діяв лісовий закон 1852 р. й пізніші доповнення та роз’яснення до нього, зокрема закон 1904 р. про захисні чи охоронні залісення. Ці закони реґулювали лісокористування, забороняли самовільне корчування лісу, встановляли особливий характер господарства в захисних лісах, вимагали залісення певних невжитків.
Роки 1917 — 20. Великі зміни в загальному лісовому законодавстві України викликала революція 1917 — 20 pp. За часів революції та Центр. Ради лісокористування в приватних лісах провадилося під контролем земельних комітетів на основі вказівок влади. За УНР видано Закон про ліси (13. І. 1919 p.), що оголосивнаціоналізацію лісів, утворивши Лісовий Фонд України, який стає власністю УНР »без викупу« і переходить у »завідування та розпорядження« влади. Проте з цього розпорядження вилучено низку лісових об’єктів, що мали залишатися в »порядкуванні й користуванні« попередніх власників, але під контролем влади; сюди залічено ліси громадських самоврядувань, сел. надільні та (до 15 дес.) належні »трудовим господарям«. Націоналізацію лісів проведено також в ЗОУНР (див. стор. 533).
Про воєнне нищення лісів була вже згадка (стор. 1070).
Роки 1920 — 50. Больш. окупація принесла нові лісові закони: спочатку закон РСФСР (27. V. 1918 p.), а пізніше »Закон о лесах УССР« (3. IV. 1920 p.), що встановив повну націоналізацію лісів, себто й сел. та корпоративних. Але, не маючи змоги опанувати весь лісовий фонд України, ні адміністративно-техн., ні екон., больш. влада мусіла відмовитися від безпосереднього держ. господарювання у великій частині націоналізованих лісів, поділивши лісопридатні площі націоналізованих лісів за їх значенням і способом керування на держ. — 1 757 500 га (71%) і сел. — 708 400 га (29%), разом 2 465 900 га. Сел. ліси становили категорію т. зв. »лісів місцевого значення«, що не мали ні пром., ні експортового характеру. Держ. ліси (крім громадських) були передані Всеукр. Управлінню Лісами, а лісова промисловість підпорядкована Раді Нар. Господарства. В 1930 р. проведено повну централізацію — всі ліси передано до Ради Народного Господарства СССР, і лісові фонди »союзних республік« втратили вже й формальну самостійність. У 1931 р. ліси поділено на дві зони — лісокультурну (1 104 600 га) і лісопромислову (Полісся й півн. Правобережжя — 1 072 500 га) з окремими управліннями. Заготівля дерева була передана трестам, що провадили великоплощинні зруби (до 100 га). В 1936 р. ліси були поділені на дві зони — водоохоронну й експлуатаційну. Ліси України визнано за водоохоронні, де розмір рубання не міг перевищувати приросту. Від 1947 р. утворено Міністерство Лісового Господарства і Міністерство Лісової Промисловости.
Лісокультурна справа на укр. землях в СССР стояла в 1920 — 32 pp. дуже низько. Справа залісення зрубів занепала, і в 1924 р. площа непоновлених зрубів становила 608 889 дес, а потравлених худобою молодняків — 113 797 дес. У 1932 р. незалісена площа становила 684 000 га, складаючи майже 1/5 (19%) всієї лісопридатної площі. Про виснаження лісових запасів та занедбання культур виразно говорить таблиця, що подає розподіл лісостанів за віком (1932) в тис. га і в дужках у %:
Молоді
Середньолітні
Підстиглі
Стиглі
Разом покриті лісом
Непоновлені площі
Всього
Фактично:
Нормально:
1 394 (57)
787,5 (25)
439 (18)
787,5 (25)
309 (12)
787,5 (25)
324 (13)
787,5 (25)
2 466 (100)
3 150 (100)
684
3 150
3 150
Ці цифри доводять: 1. надмірну кількість молодняків (проти норми більш ніж подвійну) й дуже недостатню кількість підстиглих та стиглих лісостанів і 2. великий відсоток незалісених площ. На зниження нормальної продуктивности лісового господарства УССР впливали ще вирідження лісу, потрава худобою молодняків, затравнення й здичавіння ґрунтів, погіршення санітарного стану лісу та ін.
Лише в другій пол. 1930-их pp. лісове господарство почало ставати на нормальний шлях: припинено надмірний вируб лісів, піднесено охорону лісів і розпочато великі лісокультурні роботи. /1073/
На укр. землях у Польiі 21,5% лісів були в руках держави, 65% належало великим власникам і тільки 6% — селянам; на Закарпатті 56% лісів належало державі, а 39% — т-вам; на Буковині більшість лісів належала правос. рел. фондові. Господарство велося тут краще, ніж на Центр. і Сх. Землях, — зокрема не було тут надмірного вирубу лісів. Однак на укр. землях під Польщею було багато галяв і незалісених зрубів (12% всіх лісових ґрунтів), зате вік лісів був тут нормальний.
Друга світова війна спричинила знов занепад культур і завдала нових ударів укр. лісівництву.

ПОТРЕБИ, ПРИРІСТ І ВИДАЧА ДЕРЕВНА
За лісовистачальні країни визнають (у сучасних умовах) ті країни, що відповідають приблизно таким вимогам: 1. — 20 — 33% залісення всієї території, або 2. коли на 1 меш. припадає не менше, ніж 0,35 га лісової площі, або 3. не менше, ніж 0,6 — 1 м³ щорічного приросту дерева. Застосовуючи ці приблизні коефіцієнти до всіх укр. земель, або до УССР в сучасних межах, мусимо визнати її лісове забезпечення приблизно на яких 2/3, бо вона має: 12% залісення, а на 1 меш. припадає 0,20 га лісу (в УССР — 0,17) і бл. 0,40 м³ щорічного приросту дерева. При власній продукції УССР в сучасних межах (рахуючи по 2 — 2,5 м³ приросту на 1 га залісеної площі) — 11000 000 м³ загальне споживання деревна становило б бл. 17 000 000 м³.
Приріст деревної маси з 1 га лісу нерівномірний: на Центр. і Сх. Землях — 2,3 м³, в Галичині — 3,3 м³ (в держ. лісах — 3,9 м³, в лісах великої посілости — 3,6 м³, в сел. — 2,1 м³), на півн.-зах. землях — 1,9 м³ (через слабий приріст із заболочених лісів Полісся). Для порівняння — в Німеччині він становить 4 м³.
Низька фактична продукція лісів України — це наслідок попередньої негосподарности, бо на багатьох займищах ліси можуть давати великий і високоякісний приріст. Подільський дуб має особливо високу вартість завдяки широкошарності свого деревна, а волинська сосна — завдяки малій сучкуватості й гінкості стовбура та смолистості деревна. При належному господарюванні загальна продукція маси на певних займищах може досягти на рік 8 — 10 і навіть 12 м³ з 1 га (досліди в Червоно-Тростянецькому лісництві на Харківщині). Крім тубільних порід, до складу лісів можна з успіхом запроваджувати й високопродуктивних чужоземців (напр., модрину).
З огляду на нерівномірне розміщення лісів, при загальному дефіциті деякі частини укр. земель мали надмір лісів — гори й Полісся. Найбільші дефіцити виявляють, через найбільше споживання, Донбас, Кривий Ріг, райони Одеси, Харкова й Києва. В часи між двома світовими війнами експортовано дерево з укр. земель під Польщею, з Закарпаття й Буковини. На підставі статистики перевозів товарів, УССР (в давніх межах) довозила в різні роки такі маси деревних продуктів (в мільйонах тонн):
1913 р.
1928 p.
1932 р.
1934 р.
1,8
3,2
4,3
4,4
Це становило більше, ніж власна продукція.
Для Півн. Кавказу надвишка імпорту над експортом становила в 1934 р. 1 300 000 т, для Криму — 300 000 т.
Отже, імпорт деревних продуктів постійно росте, головне в зв’язку з індустріялізацією. Дерево на Центр. і Сх. Землі йде 1. з Білоруси та суміжних частин РСФСР і 2. з середнього Поволжя і Вятсько-Ветлузького краю.
Центр. і Сх. Україна не тільки імпортувала, але й експортувала дерево на захід — бл. 250 000 м³ щорічно. Цей експорт складався головне з таких сортиментів: а) дуба — плянсон, ванчос, шпали, клепка — мемельська, французька й бондарна; б) сосни — бльоки, шліпери, тимбери.
В УССР розподіл сировини й продукції провадив Держплян на основі вимог споживачів: підприємств, установ, армії та ін. Нестача покривалася коштом збільшення плянового зрубу на імпорт. Пляни заготівлі й вивозу виконували лісопром. організації.
Лісові п’ятирічки (1928 p.), зв’язані з індустріялізацією, цілком перекреслили нормальні видачі з лісу, і за дві перші п’ятирічки вирубувалося приблизно по 11 000 000 м³ річно, себто майже подвійний приріст.
Аж до 1933 р. розмір вирубання обчислявся для кожного лісового об’єкта окремо. За інструкцією лісовпорядження 1933 — 36 pp. одиницею лісовпорядження став увесь лісгосп.; заведено типи лісу, сортиментацію, плянування підсочного промислу, визначення обігу вирубу на основі пересічного приросту, В водоохоронних смугах Дніпра з притоками і Дону заборонено суцільне вирубування; рекомендовано такі обіги вирубування: для шпилькових — 100 p., дуба — 120, вільхи — 60, берези — 50, осики — 40.
Приблизно 20-річний період, від 1914 р. до кінця другої п’ятирічки, став для лісового господарства України переломовим, принісши з собою величезні втрати як в лісових площах, так і в стані лісу та в прирості. За п’ятирічок плянове лісове господарство заступила окупація лісових запасів. І лише в другій пол. 1930-их pp. лісове господарство почало ставати на нормальний шлях культур.
По війні п’ятирічний плян (1946 — 50) — уже в кордонах 1945 р. — передбачав загальне користування з лісів УССР на 9 500 000 м³ щорічно, збільшуючи /1074/ вирубування в зах. і обмежуючи в сх. частинах України й встановлюючи скорочення лісоімпорту. Проведення лісокультурних праць було передбачене в розмірі 252 000 га. Запроєктовано також поповнення розріджених лісів і запровадження швидкорослих порід.

ГОЛОВНІ ЛІСОГОСПОДАРСЬКІ ПРОБЛЕМИ
1. Усамостійнення лісового фонду України й об’єднання всіх лісових операцій в органах лісового господарства 
2. Підвищення видатности (продуктивности) лісів шляхом поліпшення складу й повноти лісостанів, швидкого закультивування зрубів і пустирів та належного плекання лісу, ґрунту й деревного запасу з увагою на головні породи й добірні (елітні) дерева.
3. Новозаліснення з метою поширення лісів, а разом з тим і ліквідація непродуктивних та небезпечних невжитків.
4. Ширення полезахисного лісорозведення.
Б. Іваницький
Література: Орлов М. Из лесов Юго-Западного Края. В. 1898; Труди по лісовій досвідній справі на Україні. Х. 1923;Колесників О. Лісова справа в нар. господарстві і шляхи її відродження на Україні. Земельник, XI. Х. 1924;Марченко Г. Задачи лесной политики на Украине. Труды Госплана УССР, IV. Х. 1925; Шановский М. Очерки по экономической географии леса. П. 1926; Морозов Г. Наука про ліс. К. 1927; Ивановский М. Лесо-экономическая география СССР. М. 1928; Высоцкий Г. Леса Украины и условия их произростания  и возобновления. Труди лісової секції С.-Г. Ученого Комітету. К. 1929; журнали Укр. Лісовод і Лісове Господарство; Лісове господарство та лісова промисловість України. Держ. Плянова Комісія УСРР. Х. 1932;Іваницький В. Лісове господарство Московщини й України (порівняльний нарис). Сучасні проблеми економіки України, П. Праці Укр. Наук. Інституту, XXXII. В. 1936; Іваницький Б. Ліси й лісове господарство на Україні, I — II. Праці Укр. Наук. Інституту. В. 1939, 1936; Кубійович В. Географія лісу. Географія України й сумежних земель. Кр.-Л. 1943; Іваницький Б. Колонізаційна й госп. роля лісу на Правобережжі й Подніпров’ї в XVI — XVII вв. Наук. Записки УТГІ, I (IV). Реґенсбурґ 1948.
[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1068-1074.]

http://litopys.org.ua/encycl/eui101.htm

 
77552, смт. Вигода, вул. Д.Галицького, 40
тел./ факс: 61-7-04 e-mail: vygoda-dlg@ukr.net
© Всі права захищено.
Створення та підтримка сайту: ITLUX