Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства
Державне підприємство
«Вигодське лісове господарство»
 


КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ




СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ
СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ ОБ'ЄКТИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ СПИСОК РОСЛИН ЗАНЕСЕНИХ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ

СПИСОК РОСЛИН ЗАНЕСЕНИХ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ


Червона книга України заснована в 1976 році,  а вперше опублікована в 1980 році. До третього видання Червоної книги України занесено 826 видів рослин і 542 види тварин. З них більше третини зустрічаються в межах території ДП "Вигодське лісове господарство", а значна кількість тісно пов’язана з лісовими і гірськими масивами, які входять до території нашого лісгоспу.

Шановні відвідувачі нашого сайту, сподіваємося, що запропонований короткий визначник рідкісних рослин, які ростуть на нашій території, не тільки допоможе Вам отримати певну інформацію про деяких широко розповсюджених "червонокнижних рослин", але й сприятиме бережливому ставленню, як до них, так і до інших представників рослин і тварин, які проростають і живуть на території Долинщини. Ввважаємо, що це буде ще одним нашим кроком у спільній справі по охороні флори і фауни рідного краю.  Адже для того, щоб зберегти навколишній світ і прийняти відповідні заходи для збереження раритетних живих істот, необхідно, насамперед, якомога детальніше вивчити їхні особливості поширення та сучасний стан популяції на території ДП "Вигодське лісове господарство".

ТИС ЯГІДНИЙ (Taxus baccata) Хвойне вічнозелене дерево або кущ заввишки 3-16 м, із пластинчастою або гладкою корою. Росте відносно повільно. Хвоя голкоподібна-лінійна, зверху  темно-зелена (блискуча), знизу світло-зелена (матова). Насіння оточене соковитим червоним принасінником (арилюсом). Деревина дуже міцна, червоного кольору і важка. Запилення відбувається у квітні-травні. Плодоносить у вересні-жовтні. Розмножується як насінням, так і вегетативно. Релікт третинного періоду, тривалість життя до 1000-3000 років. На території нашого лісгоспу зростають невеличкі популяції, з яких найбільше в Мізунському лісництві - біля садиби лісництва два екземпляри кущеподібної форми, в Ільм’янському лісництві на території урочища "Правич" створено в 2018 році новий заповідний об’єкт - ботанічна пам’ятка природи місцевого значення "Під Німецькою Полонинкою" в кв. 32 вид. 34, на площі 0,8 га, ВНРМ - 960 м; в Бистрівському лісництві урочище "Кіндрат" створено в 2018 році новий заповідний об’єкт - ботанічна пам’ятка природи місцевого значення "Урочище "Кіндрат" в кв. 17 вид. 22 на площі 0,2 га налічується три штуки кущоподібної форми, ВНРМ - 900 м; Шевченківське лісництво кв. 29 вид. 1 біля садиби лісництва  два екземпляри, які плодоносять в селі Шевченково, в Мало-Тур’янському біля садиби лісництва зростають два кущоподібні плодоносні екземпляри.


Відмінність між ялицею білою і тисом ягідним наглядно демонструють ці фотографії. Хвоїнки ялиці білої (фото зліва) знизу мають дві білі смужки і закінчення хвоїнки з виїмкою. У тиса ягідного хвоїнка загнута (фотографія справа) має дві світло-зелені смужки і кінець хвоїнки гострий.

ЦИБУЛЯ ВЕДМЕЖА (Allium ursinum) Багаторічна тіньовитривала трав’яна рослина заввишки 15-40 см з довгастою цибулиною, яка оточена перетинчастою перегородкою, родини Цибулевих, відома також під народними назвами ди́кий часни́кчеремша́. Харчова, медоносна, лікарська та декоративна культура. Зовнішня оболонка цибулини розщеплюється на поздовжні волокна. Стебло прямостояче, тригранне або напівциліндричне, довше за листя або такої ж довжини. Листки (2-3) коротші за стебло, довгасто-еліптичні (10-20 см завдожки і 3-6 см завширшки), довгочерешкові, плоскі, цілокраї. Суцвіття - напівкулястий 10-30-квітковий зонтик. Плід являє собою майже кулясту тригранну коробочку. Цвіте у травні - червні. Розмножується насінням і вегетативно (цибулинами). Цибуля ведмежа на території ДП "Вигодський лісгосп" трапляється досить часто, а саме на території Мало-Тур’янського, Шевченківського лісництв в понизі ріки Свіча, в Мізунському лісництві росте в букових та мішаних лісах у затінених місцях. Перед дозріванням насіння стебло виростає в довжину і потім падає на землю. Насінини, що випали з плодів, розносять лісові мурахи. Молоді листки містять вітамін С, їх вживають в їжу навесні як овоч чи приправа до різних страв, салатів тощо. Як і всі види цибулі, черемша має фітонцидні властивості: пари розтертої цибулі вбивають хвороботворні бактерії і навіть туберкульозну паличку. Усі види цибулі добре поїдаються тваринами, але ефірна олія з часниковим запахом, що міститься в рослинах, надає молочним продуктам неприємного присмаку, часникового запаху й червонуватого забарвлення. Цибуля ведмежа — добрий медонос, бджоли завзято відвідують її квітки, збираючи нектар.

ПІДСНІЖНИК БІЛОСНІЖНИЙ (Galantus nivalis) Багаторічна тіньовитривала ранньовесняна  трав’яна рослина заввишки 8-20 см з підземною цибулиною. Стебло  безлисте, голе, прямостояче, циліндричне. Листків два, вони у прикореневій розетці, сидячі, плоскі, лінійні. сірувато-зеленого забарвлення. Квітки на пониклих квітконіжках, поодиноко виходять із піхов приквітка. Зовнішніх листочків оцвітини три, вони білі. видовжені; три внутрішні листочки удвічі коротші, дзвоникоподібні, прямі, із зеленкуватою плямкою на кінці. Плід - тригнізна коробочка. Цвіте в березні - квітні, плодоносить у травні - липні. Розмножується цибулинами та насінням. Підсніжник білосніжний зустрічається спорадично фактично на всій території ДП "Вигодський лісгосп". Росте переважно в букових лісах, а саме в підніжжі гори "Осій" Мізунського та Мало-Тур’янського лісництв, серед чагарників та на відкритих вологих місцях Шевченківського, Ільм’янського лісництв та Свічівське лісництво біля гори "Плеша". Ця рослина навесні користується величезним попитом, часто її масово збирають для продажу або пересадки. Підсніжник білосніжний потребує охорони. Збір квітів підсніжників, викопування цибулин та їх продаж суворо заборонено!

БІЛОЦВІТ ВЕСНЯНИЙ (Leucojum vernum) Баготорічна ранньовесняна трав’яна рослина заввишки 10-35 см з яйцеподібною цибулиною. Листки (3-5) лінійні, шкірясті, блискучі, яскраво-зеленого забарвлення. Квітконіжки пониклі; квіток на квітконосі 1-2, дуже рідко 3-4. Оцвітина до 3 см завдожки, широкодзвоникувата, шестичленна. Пелюстки білі з жовтою або зеленою плямою біля верхівки (основне призначення такої плями - показувати запилювачам шлях до нектару). Цвіте у березні - квтіні. Розмножується як насінням, так і вегетативно. Плід - овально-тригранна м’ясиста коробочка. На території лісгоспу вид поширений від низинних лісництв  до верхнього лісового поясу ( від 550 до 1400 м над р.м.). Ростуть на заболочених грунтах, у заплавних вільхових і дубових лісах. Локалітети в ДП "Вигодське лісове господарство": Мало-Тур’янське лісництво кв.12 вид.15 у насадженні вільхи чорної з домішкою ялиці та ялини; Бистрівське лісництво, кв.22 вид.1 на мокрих місцях у сіровільшняку ялиновому; Солотвинське лісництво, кв.1 вид.7 на мокрих місцях у сіровільшняку з ялиною та ялицею; Шевченківське лісництво, кв.4 вид.28 на мокрих місцях в угрупованнях вільхи чорної; Мізунське лісництво, кв.17 вид. 2, на берегах потічка з сірою вільхою та ялиною; Вишківське лісництво, кв.17 сирі ділянки вільшняків та ялинників у інших лісництвах зустрічається спорадично на вологих і заболочених місцях. Збір квітів первоцвітів - білоцвіта весняного та їх продаж суворо заборонено!

ШАФРАН ГЕЙФЕЛЯ (Crocus heuffelianus) Багаторічна ранньовесняна трав’яна рослина заввишки 10-19 см. Бульбоцибулина округла, 10-12 мм у діаметрі, дещо сплюснута зверху і знизу, вкрита темно-коричневими сухими лкскоподібними низовими листками. Квітки поодинокі; оцвітина фіалкового кольору, проста, віночкоподібна, 9-13 см завдовжки. Листки  (2-3) лінійні, 8-17 см завдовжки, із загорнутими краями та сріблястою поздовжньою смужкою по осі. Вид світлолюбний, морозостійкий. У гірських місцевостях ця рослина трапляється на галявинах та узліссях. У висотному поясі гір шафран Гейфеля є компонентом лучних угруповань, тут він зростає на полонинах і кам'янистих схилах. Квітне від березня до середини квітня протягом 20-25 днів. Початок цвітіння часто настає, коли ще на галявинах лежить сніг. Плодоносить у травні-липні. Розмножується насінням, рідше вегетативно (бульбоцибулинами). Плід - тригнізна коробочка. Статус «Неоцінений». Цінна декоративна культура.  Саме привабливість рослини зумовлює її нищівний збір на букети, викопування бульбоцибулин, що призводить до зникнення виду. Шафран Гейфелів на території лісгоспу вперше виявили в 2017 році на території Вишківського лісництва в кв. 10 вид 45 урочище "Бескидівець", зафіксоване поодиноке зростання. Збір квітів шафрана Гейфеля, викопування цибулин суворо заборонено!

ЛІЛІЯ ЛІСОВА (Lilium martagon) Багаторічна трав’яна рослина заввишки 50-150 см з жовтою яйцеподібною цибулиною, що має багато м’ясистих лусок. Стебло прямостояче, зелене, під суцвіттям безлисте, середні листки по 5-6 у кільцях. Суцвіття китицеподібне, квітки повислі, на довгих квітоножках, зібрані в негусту китицю. При розквітанні листочки-оцвітини (3-4 см завдовжки, яскраво-пурпурові з темно-фіолетовими плямами) закручуються вгору. Плід - шестигранна овальна коробочка, яка при дозріванні розтріскується на три частини. Цвіте в червні - липні. плодоносить у серпні. Розмножується насінням та вегетативно, утворюючи дочірні цибулини. Локалітети в ДП "Вигодське лісове господарство": Вишківське лісництво, кв.21 вид. 44 урочище "Сіда"; Бистрівське лісництво кв. 3 вид. 6 у буковому лісі; Ільм’янське лісництво кв.14 вид. 10,19 урочище "Романівка".

БЕЛАДОННА ЗВИЧАЙНА (Atropa belladonna) Багаторічна, отруйна, трав'яниста рослина, родини пасльонових до 120 см заввишки з товстим кореневищем. Стебло прямостояче, розгалужене. Листки до 20 см завдовжки, яйцеподібні, довгастоеліптичні, загострені. Квітки поодинокі, брудно-червонувато-фіолетові, трубчасто-дзвоникоподібні, пониклі. Плід - кругла чорна блискуча багатонасінна ягода. Цвіте в червні-липні, плодоносить у вересні (розмножується насінням). Коріння та листя рослини містить тропанові алкалоїди, до яких входить атропін, скополамін, гіосціамін та ін. Найбільшу концентрацію алкалоїдів мають листки під час утворення бутонів і цвітіння рослини. В коренях вміст алкалоїдів високий наприкінці вегетаційного періоду. Крім цього, у листі міститься глікозид метилескулін та скополетин. Беладонна звичайна — смертельно отруйна рослина! Беладонна звичайна зустрічається на території лісгоспу спорадично в букових та інших широколистяних лісах ( на просіках, зрубах, галявинах, серед чагарників). Росте розсіяно поодинці або невеликими групами, іноді утворює на молодих зрубах або вздовж доріг чисельні зарості. Зафіксовано велику популяцію беладонни звичайної у Мало-Тур’янському лісництві в кв.3 вид.19 урочище "Осій".

СКОПОЛІЯ КАРНІОЛІЙСЬКА (Scopolia carniolica) Багаторічна трав’яна рослина заввишки 50-80 см. Корневище товсте, повзуче, м’ясисте, слабко розгалужене. Листки великі, еліптичні, на верхівці зубчасті, яйцеподібні-видовжені, при основі звужені у крилатий черешок; стебла розгалужені. Квітки поодинокі, пониклі, на довгих квітконіжках між попарно зближеними листками. Вони трубчасто-дзвоникоподібні, зовні бурувато-фіолетові жилками. Цвіте у квітні - червні, плодоносить у липні-серпні. Розмножується в основному вегетативно (наростання та галуження кореневищ), рідще насінням. Плід - двогнізна коробочка. Скополія карніолійська зрідка трапляється фактично по всій території ДП "Вигодське лісове господарство". Росте переважно в тінистих густих букових, буково-грабових лісах, а це переважно Мало-Тур’янське, Мізунське та Шевченківське лісництва.

ЛУНАРІЯ ОЖИВАЮЧА (Місячниця оживаюча) (Lunaria rediviva) Трав’яниста рослина 30-150 см заввишки. Кореневище повзуче. Стебла висхідні або прямостоячі, у верхній частині розгалужені. Листки на довгих черешках, великі, темно-зелені, глибокосерцеподібні (верхні — ланцетні), нерівномірно-гострозубчасті. Кінці нижніх листків заокруглені, верхніх — дещо загострені. Суцвіття — зонтикоподібна негуста китиця. Квітки запашні, розташовані на горизонтально відхилених квітконіжках завдовжки 10-14 мм, які при цвітінні видовжуються. Чашолистиків 4, вони 5-6 мм завдовжки, зовнішні мішкоподібні, ширші за внутрішні. Пелюсток 4, вони світло-лілові, фіолетові або білі, 15-20 мм завдовжки. Нектарники розташовані при основі тичинок. Плід — еліптичний стручечок, на верхівці і при основі гострий, завдовжки 3-9 см, завширшки 1,5-3,5 см, щільно стиснутий, напівпрозорий. Часто стручечки залишаються на рослині до весни. Насінини ниркоподібні, 7-10 мм завдовжки, 4-6 мм завширшки. Рослина тіньовитривала, помірно вологолюбна, відносно більш посухостійка, але не жаростійка. У горах лунарія оживаюча зростає у тінистих листяних лісах на збагачених карбонатами ґрунтах, в тому числі на змитих грунтах і кам'янистих осипах, у ярах. Цвітіння триває з квітня по липень, плодоносить у серпні-жовтні. Розмножується насінням, рідше вегетативно (кореневищами). Запилювачами виступають бджоли і метелики, яких місячниця приваблює сильним ароматом, схожим на запах бузку. Локалітети В ДП "Вигодське лісове господарство": Мало-Тур’янське лісництво кв.3 вид.12, кв.1 вид.40,48 у ялицево-буковому насадженні; багаточисельна популяція зафіксована на території Бистрівського лісництва - квартали 7,6,19,21,24,26,28,33 у букових лісах.

ЛЮБКА ДВОЛИСТА (Platanthera bifolia) Родина Зозулинцеві — Orchidaceae. Рідкісний вид, занесений до Червоної книги України у статусі «Неоцінений». Харчова, лікарська та декоративна культура. Багаторічна трав’яна рослина 20– 60 см заввишки. Бульби цілісні, овальні. Стебло високе, струнке, при основі обгорнуте 2–3 бурими піхвами, листків 4–6, нижні 2–3 великі, еліптичні, зближені при основі стебла. Суцвіття китицеподібне, циліндричне, негусте, 10–25 см завдовжки. Квітки великі, білі, пахучі. Губа довга, лінійна, спрямована донизу, значно довша за інші листочки оцвітини. Шпорець зігнутий, в 1,5–2 рази довший за зав’язь. Цвіте у червні–липні, плодоносить у серпні–вересні. Розмножується насінням. Рослина зацвітає на 11-му році життя. Тривалість життя до 27 років. У ДП "Вигодський лісгосп" зростає найчастіше на після лісових луках, у розріджених букових лісах, серед чагарників, на узліссях. Рослини запилюються нічними метеликами, для приваблення яких квітка виділяє приємний аромат. Вдень він ледь відчутний, а в присмерку значно посилюється. Крім того, зорієнтуватися комахам допомагає химерна форма квітки, що також нагадує метелика, і її білий колір, добре помітний вночі. Любку дволисту занесено до Додатку II Ковенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення. На території лісгоспу зустрічаються численні популяції дюбки дволистої в Мало-Тур’янському, Бистрівському, Шевченківському та Людвиківському лісництвах.

СОСНА КЕДРОВА ЄВРОПЕЙСЬКА (Pinus cembra) Родина Соснові — Pinaceae. Сосна кедрова європейська, або соснаа європейська, або кедр європейський — хвойне вічнозелене дерево родини соснових. Максимальна тривалість життя — 1000 років, висота — до 25 м, діаметр стовбура — до 1,5 м. Це хвойний вид заввишки до 30 м та тривалістю життя більше 400 років. Крона в молодому віці яйцевидна, в старшому – циліндрична. У молодому віці стовбур кедра європейського прямий і стрункий, до старості стовбур і гілки, викривляючись, приймають дивні, химерні форми. Кора тріщинувата коричнево-сірого кольору, відшаровується пластинками. Коренева система дуже потужна, поверхнева, іноді змішана. Пагони товсті з густим рижим опушенням. Бруньки конічні, не смолисті, хвоя темно-зелена, густа, шорстка до 8-12 см завдовжки, зібрана в пучки по 5 хвоїнок. Опадає хвоя через 3-5 років. Шишки фіолетово-коричневі, яйцеподібні. Насінини коричневі, овальні, без крила завдовжки до 12 мм. Деревина тверда, смолиста із темно-рожевим ядром і приємним хвойним запахом. У природі ці дерева ростуть на висоті від 1300 до 2500 метрів, переважно на південно-східних і південних схилах, воліючи висоти від 1500 до 2000 метрів. Вважається одним з найбільш морозостійких серед дерев сімейства Соснових. Сосна кедрова європейська здатна витримувати низькі температури. Дуже вимоглива до вологості грунту і повітря. Сосна кедрова європейська росте повільно, річний приріст не перевищує 15-25 см у висоту і 10 см в ширину. Ареал поширення на території ДП "Вигодське лісове господарство" зустрічається на гірських хребтах Ґорґан, у верхній течії ріки Свіча. Найбільші площі кедрової сосни знаходяться в Ільм’янському лісництві кв.41 вид.25,27; кв.39 вид.25.24.23,27; в Бескидському лісництві в кв.34.35 на кам’янистих розсипах серед гірськососнового криволісся. Всі місцезнаходження виду підлягає охороні. Заборонено вирубування дерев.

Хвоя кедра європейського (фото зліва) зібрана в пучки по 5, пряма, 15-20 см завдовжки, темна з одного боку, з двох інших - з сизими смужками. На хвої сосни Веймута (фото справа) чітко видно, що голки надзвичайно тонкі, світло-зелені, м'які і гнучкі.

АРНІКА ГІРСЬКА (Arnica montana) (ангельське зілля, чарник) – це трав’яниста багаторічна залозисто-пухнаста лікарська рослина, що належить до родини складноцвітих (айстрових). Стебло прямостояче, висотою до 80 см, при основі має 4 овальних або довгастих супротивних, сидячих листки. Квітки арніки гірської помаранчевого кольору, зібрані в кошиках на верхівках стебел та гілок. Крайні квіти – маточкові, язичкові, а серединні – двостатеві, трубчасті. Плід цієї рослини – сім’янка. Цвіте вона з червня по серпень. У кошиках знайдено летку олію (0,04—0,15 %), арцинін (близько 4 %). Крім того, в арніці виявлено близько 5 % дубильних речовин, ситостерин, каротиноїди та ін.. Арніка є отруйною рослиною, тому з нею слід поводитися обережно. В Україні арніка гірська росте лише в Карпатах,на території ДП "Вигодське лісове господарство зустрічаються локалітети: Бистрівське лісництво квартали 20,41; Шевченківське лісництво кв 20, Собольське лісництво кв.8,7,26,17; Солотвинське лісництво кв.4,7,5,26; Людвиківське лісництво кв.1,12; Слобідське лісництво кв.3,1,13,28,27,32,35,36,37;Вишківське лісництво кв.5,1,10,17,29; Свічівське лісництво кв.11,14,18,21; Бескидське лісництво кв.16,24 та Ільм’янське лісництво кв.7,23,19.

ВОЛОШКА КАРПАТСЬКА (Centaria carpatica) найвідоміший з багаторічних видів. Кореневищна рослина з висхідним стеблом до 80 см заввишки і цільними, довгасто-ланцетними листками сіро-зеленого кольору. Крайові квітки воронкоподібні яскраво-сині інколи блакитні, серединні – трубчасті, пурпурові, темно-сині або фіолетово-лілові, зібрані в одиночні великі суцвіття-кошики діаметром 5-7 см. Волошка гірська – багаторічна рослина, що цвіте практично впродовж усього літа, синіми квітами великого розміру, діаметром до 8,5 см. Полюбляє доволі добре освітлене сонцем місце розташування, чудово зростає на родючих дренованих суглинках. Надає перевагу слаболужній кислотності ґрунту. Швидко розростається, утворюючи куртини. Розмножується насінням, схожість якого зберігається до 10 років.  На території лісгсопу зустрічається повсюдно на полонинах, лісових полянах і вздовж доріг.

ВІДКАСНИК ТАТАРНИКОЛИСТИЙ (Carlina onopordifolia Besser) Родина Айстрові (Складноцвіті).  Багаторічний трав’яний монокарпік з тривалим, (3) 5–10 (15) років, вегетативним розвитком. Має потужний стрижневий корінь. Стебло нерозвинене, рослина виглядає як розпростерта розетка листків з великим кошиком у центрі. Листки еліптичні або довгасто-еліптичні, 6–35 см завдовжки, жорсткі, пірчастонадрізані, густопавутинисті; їхні бічні лопаті, на верхівці з колючкою, по краях нерівно-колючо-зубчасті. Кошик 15–20 (25) см діаметром; листочки обгортки колючозубчасті. Віночки 17–20 мм завдовжки, жовтуваті. Сім’янки довгасті, темно-сірі, густоволосисті. Цвіте у липні–серпні, плодоносить у вересні–жовтні. Розмножується насінням, але воно часто висипається зимою. Локальні популяції на території Шевченківського лісництва кв.1,3,22,20; Людвиківського лісництва кв.20,30,31; Слобідського лісництва кв.31; Слобдіського лісництва кв.32; Вишківське лісництво кв.8; — по кілька сот особин різного віку. Стан популяції - задовільний. 

ЗОЗУЛЬКИ ФУКСА (ПАЛЬЧАТОКОРІННИК ФУКСА) (Dactylorhiza Fucsa) Родина Зозулинцеві — Orchidaceae. Багаторічна трав’яна рослина 20– 50 см заввишки. Бульби 2–4-лопатеві. Листки численні, скупчені в нижній частині стебла яйцеподібно-довгасті, плямисті, вище 3–4 дрібніші, ланцетні. Суцвіття колосоподібне, циліндричне, багатоквіткове. Квітки яснолілові, іноді до майже білих. Губа глибоко трилопатева, середня лопать довша за бічні. Цвіте у червні–липні. Розмножується насінням, у культурі — ризореституційним способом. Потребує режимів заповідності та заказності, постійного контролю за станом популяцій. Заборонено випас худоби, викошування та зривання рослин на букети та викопування бульб як лікарської сировини. Умови місцезростання: Заплавні луки, різні типи боліт, чорничні і брусничні сосняки, сирі мішані ліси, заболочені березняки, узлісся заболочених лісів, сирі лісові галявини, чагарники по краю боліт або озер, на бідних, іноді помірно багатих ґрунтах. Локалітети в ДП "Вигодське лісове господарство": Вишківське лісництво на перевалі, трав’яні схили, край дороги, поблизу старої вирубки мішаного лісу.

ЗОЗУЛЬКИ ПЛЯМИСТІ (ПАЛЬЧАТОКОРІННИК ПЛЯМИСТИЙ) (Dactylorhiza maculataРодина Зозулинцеві — Orchidaceae. Багаторічна трав’яна рослина 20–50 см заввишки. Бульби 2–4-роздільні. Стебло пряме, щільне, вгорі трохи гранчасте, рівномірно улиснене. Листки (2–6) відхилені, пласкі, плямисті, до15 см завдовжки, не досягають основи суцвіття. Приквітки вузьколанцетні, коротші квіток. Квітки блідо-рожеві, світлофіалкові, іноді білі, зібрані у яйцеподібноциліндричний густий колос. Листочки оцвітини ланцетні. Губа з дрібними фіолетовими цяточками, обернено-ниркоподібна, 7–10 мм завдовжки, 9–14 мм завширшки, на кінці коротко трилопатева, з середньою зубчикоподібною лопаттю. Шпорка циліндрична, пряма, тупа, трохи коротша зав’язі або дорівнює їй. Цвіте у червні–липні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням, у культурі також ризореституційним способом. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку ІІ CITES. Потребує постійного контролю за станом популяцій. Локалітети в ДП "Вигодське лісове господарство": Вишківське лісництво кв.21 вид.6 на осоково-сфагново-журавлиному болоті в урочищі "Сіда". Заборонено заготівлю, збирання рослин, порушення місць зростання.

ЗОЗУЛЬКИ ТРАВНЕВІ (ПАЛЬЧАТОКОРІННИК ТРАВНЕВИЙ) (Dactylorhiza majalis) Родина Зозулинцеві — Orchidaceae. Багаторічна трав’яна рослина близько 40 см заввишки. Бульби пальчасто-роздільні. Стебло досить товсте, порожнисте, улиснене до суцвіття. Лиски чергові, з стеблообгортною короткою піхвою і ланцетною плямистою пластинкою. Суцвіття колосоподібне, небагатоквіткове. Квітки коротші приквітників, пурпурові або фіолетові. Губа коротко трилопатева, середня її лопать менша за бічні, тупа. Цвіте у травні–липні. Плодоносить у липні. Ступінь природного поновлення задовільний. Розмножується насінням, у культурі — ризореституційним способом. Умови місцезростання: Вологі луки і узлісся, соснові та смерекові ліси (до 900 м н.р.м.), сфагнові торфовища. Росте на кислих бідних, іноді помірно багатих ґрунтах, в рівнинних районах переважно на луках. Потребує контролю стану популяцій, особливо в рівнинних районах. Заборонено несанкціоновану заготівлю рослин та вирубування, випас, сінокосіння на луках, осушення боліт. Локалітети в ДП "Вигодське лісове господарство": Вишківське лісництво на перевалі, трав’яні схили край дороги поблизу старої вирубки мішаного лісу.

ПЛАУН РІЧНИЙ (Lycopodium annotinum) Багаторічна тіньовитривала трав’яна рослина заввишки 10-30 см. Стебло довге, повзуче, циліндричне, у вузлах негусто укорінюється. Спороносні пагони прямостоячі, розгалужені. Листки лінійно-ланцетні, розташовані перепендикулярно до стебла або відігнуті донизу. дрібнопилчасті, загострені в довгий колючий волосок. Листорозміщення чергове; верхівкові листки яйцеподібні. зубчасті. коротко загострені. по краях плівчасті. Спороносні колоски поодинокі, сидячі, циліндричні, без ніжок. Розмножується спорами й вегатативно. Спороносить у липні-вересні. Плаун річний поширений переважно в гірській частині ДП "Вигодське лісове господарство". Ростк у хвойних (найчастіше ялинових) і мішаних вологих лісах. Завдяки сланкому стеблу формує великі густі куртини. Локалітети в ДП "Вигодське лісове господарство" Мало-Тур’янське лісництво кв.2 вид.24; Бистрівське лісництво кв.11,27,22,32,39,33; Шевченківське лісництво кв.3 вид.82, кв.25 вид.73; Людвиківське лісництво кв.7 вид.29; Слобідське лісництво кв.19 вид.20, кв.31 вид.3; Вишківське лісництво кв.11 вид. 14, кв.21 вид.5; Свічівське лісництво кв.9,11,12,14,18,21,23,26,30; Ільм’янське лісництво кв.4,19,14,28.

 Список видів рослин занесених до Червоної книги України, що ростуть на території

1.
Арніка гірська    Arnica montana
2.
Астранція велика   Astrantia major 
3.
Білоцвіт весняний     Leucojum vernum
4.
Беладонна лікарська  Atropa bella-donna
5.
Баранець звичайний  Lycopodium selaqo
6. Берека (горобина берека) Sorbus terminalis
7. Булатка великоквіткова Cephalantherandamasonium
8.
Волошка карпатська  Centaria carpatica
9. Відкасник татарниколистий Carlina onopordifolia Besser
10.
Дзвоники карпатські Campanula carpatica
11.
Любка двохлиста   Platanthera bifolia
12.
Любка зеленоцвітна  Platanthera chloranta
13.
Лілія лісова    Lilium martagon
14.
Лунарія оживаюча  Lunaria rediviva
15. Модрина польська Larix polonica Racib
16. Квітохвісник Арчера Anthurus archeri
17.
Косарики черепитчасті Gladijlus imbricam
18.
Офрис комахоносна Ophrys insektifera
19.
Підсніжник білосніжний Galanthus nivalis
20.
Пальчатокорінник плямистий Dactylorhiza maculata
21.
Пальчатокорінник Фукса Dactylorhiza Fucsa
22. Плаун річний Lycopodium annotinum
23.
Родіола рожева    Rhodiola rosea
24.
Скополія коарніолійська Scopolia carniolica
25.
Сосна кедрова європейська Pinus cembra
26.
Тирлич жовтий Gentiana lutea
27.
Тис ягідний Taxus bacata
28. Траунштейнера куляста Traunsteinera globosa
29.
Журавлина дрібноплода Oxycoccus microcarpus
30.
Цибуля ведмежа    Allium ursinum
31. Шафран Гейфелів Crocus heuffelianus

Список видів тварин занесених до Червоної книги України, що населяють територію

ДП "Вигодський лісгосп"

У процесі проведення наукових досліджень шляхом натурного обстеження лісових масивів на території лісництв ДП "Вигодське лісове господарство", а також аналізу матеріалів лісової сертифікації, був визначений список рідкісних видів тварин, риб і птахів на нашій території:

1. Харіус європейський Thymallus thymallus
2. Мідянка звичайна Coronella austriaca
3. Полоз лісовий Zamenis longissimus
4. Саламандра плямиста Salamandra salamandra
5. Тритон карпатський Lissotriton montandoni
6. Тритон гірський Triturus alpestris
7. Лелека чорний Ciconia nigra
8. Глушець Tetrao urogallus
9. Рябчик (Орябок) Tetrastes bonasia
10. Тетерук Tetrao tetrix
11. Видра річкова Lutra lutra
12. Кіт лісовий Felis silvestris
13. Рись звичайна Lynx lynx
14. Ведмідь бурий Ursus arctos
15. Орел-Беркут Aquila chrysaetos
16. Борсук європейський Meles meles
17. Пугач звичайний Bubo bubo
18. Дятел білоспинний Dendrocopos leucotos
19. Дятел трипалий Picoides tridactylus
20. Марена звичайна Barbus barbus
21. Мінога українська Eudontomyzon mariae
22. Нічниця велика Myotis myotis
23. Сова довгохвоста Strix uralensis Pallas
24. Тхір лісовий Mustela putorius
25. Шуліка чорний Milvus migrans
26. Сичик-горобець Glaucidium passerinum
27. Підорлик малий Aquila pomarina
28. Голуб-синяк Columba oenas
29. Ящірка зелена Lacerta viridis

У результаті проведених робіт було уточнено та виявлено локалітети вище перечислених видів хребетних тварин та птахів в лісових угіддях ДП "Вигодський лісгсосп". Ці території проживання червонокнижних видів виділені, як особливо цінні ділянки лісу на території лісгоспу, з метою дієвої охорони та збереження місць проживання рідкісних видів тварин і птахів, виділивши окремі охоронні зони. 

ВЕДМІДЬ БУРИЙ (Ursus arctos) Найбільший хижак України. Маса сягає понад 300 кг, висота у холці - до 120 см. Потребує великих малозмінених територій з різноманітною лісовою рослинністю та ягідниками. Харчується переважно рослинною їжею — плодами, ягодами, кореневищами та пагонами, любить мед (звідки й походить його назва). М'ясна їжа становить незначний додаток до ведмежого раціону і складається з риби, мурашок та диких ссавців. Напередодні зими ведмідь нагулює жир, готує барліг та залягає у ньому до весняного потепління - впадає в сплячку. В цей час він найменш захищений від браконьєрів. Ведмежатка (вагою близько 500 г) родяться взимку, у барлозі. Вони два роки тримаються коло матері і сплять з нею в барлозі другу зиму. Повного розвитку ведмеді набувають лише на 10-15-й рік життя. Тривалість життя, зареєстрована у неволі, перевищує 45 років. На початку другого тисячоліття нашої ери ведмідь був широко поширений по всій сучасній території України. Але його поширення невпинно скорочувалося і на другу половину XX сторіччя охоплювало лише Карпати. На території ДП "Вигодський лісгосп" налічується близько 24 особин. Для збереження цього виду необхідно прийняти відповідну державну програму, взяти під охорону всі місця його оселення. Ведмідь став першим видом, занесеним до Червоної книги України за поданням громадськості.

РИСЬ ЗВИЧАЙНА  (Lynx lynx)  Зовні подібна до свійського кота, але значно більша за нього, з коротким хвостом. Має високі ноги з широкими лапами. Довжина тіла рисі в середньому становить від 80 до 130 см. Вага рисі, якщо це самець становить від 18 до 25 кг, самки трохи менше і відповідно легше, їх вага зазвичай 17-18 кг. Тулуб у цього звіра короткий і щільний. В наявності, як і у всіх котячих хвіст, правда, хвіст рисі, зазвичай з обрубленим кінцем. Вуха рисі прикрашені пухнастими китицями. Також у цих «кішок» є подовжувальна шерсть на бороді, що створює таку собі подобу бакенбард. Морда рисі кругла і невелика, а от очі в неї великого розміру, до того ж з вертикальними зіницями. Зір у неї дуже хороший, до того ж рись здатна бачити в темряві, теж можна сказати про слух і нюх, всі ці органи почуттів у рисей розвинені так само добре, як у звичайних кішок. В якості місць проживання рись завжди вибирає густу лісову місцевість. Буває, що в пошуках здобичі рисі можуть виходити на лісові галявини або полонини, але надовго там не залишаються, завжди повертаючись у свої рідні лісові хащі. Всі рисі вміють чудово лазити по деревах, добре плавають. Плямисте забарвлення рисі сприяє її маскуванню. Ці тварини ведуть одиночний спосіб життя, максимум парами самець + самка, в чому програють своїм конкурентам вовкам. Що ж стосується самої рисі, то крім людини, головним її ворогом в природних умовах є вовк. А точніше вовки, які зібралися в зграю, вони можуть запросто розірвати дику кішку на шматки. Знаючи це, рисі намагаються уникати місць, де водиться багато вовків. Напевно, зайвим буде говорити що рись – невиправний хижак (втім, як і всі котячі), так що її раціоном харчування є різна лісова живність, найчастіше це зайці. Полює рись і на різних дрібних гризунів, козуль, тетеруків. Деколи її здобиччю стають куріпки, рябчики і навіть лисиці. На території ДП "Вигодський лісгосп" рисі звичайні спостерігалися в глухих лісах Собольського, Вишківського, Свічівського лісництв та на території Бистрівського, Шевенчівського і Ільм’янського лісництв в загальній кількості 21 особини.

КІТ ЛІСОВИЙ (Felis silvestris) Всі ми звикли до муркотіння наших домашніх котиків. Але більшість навіть не здогадується про те, що у звичайних свійських котів є дикий родич – лісовий кіт. Зовні цей дикий кіт (Felis Silvestris ) дуже схожий на звичайних дворових котів, лише трошки більший. У самців довжина тіла 40-90 см, вага до 7 кг (самки трохи менші), хвіст близько половини довжини тіла. Тулуб витягнутий, на невисоких ногах, корпус трохи піднятий в області тазу. Голова витягнута слабо, біля основи хвоста є пара анальних залоз, секретом яких коти-самці позначають свою територію. Хутряний покрив досить густий і пишний, особливо взимку, через що лісовий кіт виглядає помітно більшим, ніж домашній. Основний тон забарвлення сірий, темніше на спині і світліше на череві, без охристого нальоту, взимку трохи темніше, ніж влітку. По хребту йде добре виражений неширокий темний «ремінь», з боків — розмиті поперечні смуги, на ногах і на хвості вони більш чіткі. Він населяє переважно широколистяні та мішані ліси в горах. Чисельність виду на території ДП "Вигодське лісове господарство" за матеріалами мисливської таксації коливається в межах 18 особин. 

ВИДРА РІЧКОВА (Lutra lutra) Порівняно великий звір: довжина тіла самців — 46–90 см, самок — 54–68 см, маса: 6–10 та 3–6 кг. Має довгий хвіст (21–46 см), щільне та коротке хутро коричневого відтінку; пальці на задніх лапах з`єднані шкірястими перетинками. Місця оселення — річки, озера, ставки. По нашим гірських річках видра підіймається досить високо в гори. Хутро блискуче, темно-буре. У воді видра майстерно плаває і пірнає. Веде нічний спосіб життя, а вдень спить в норі. Вхід в нору розташований нижче рівня води. Є у видри також і тимчасові сховища — підмиті водою береги, купи хмизу або корчі, повалені дуплисті дерева тощо. Взимку видра звичайно тримається в незамерзаючих місцях річок. Живиться переважно рибою, хоч поїдає також багато жаб, раків, молюсків та різних водяних комах. Полює і на водоплавних птахів та мишовидних гризунів, зокрема водяних полівок. Спіймавши здобич, виносить її влітку на берег, а взимку на лід. Парування у видри відбувається в лютому — березні. В травні самка народжує 2-5 малят. Через 6 тижнів вони вже починають виходити з нори. Статевої зрілості досягає в 3-річному віці, живе 12-15 років. На території ДП "Вигодське лісове господарство" сліди діяльності було відмічено на багатьох ділянках річок і потоків у більшості лісництв, по матеріалах мисливської таксації зафіксовано 34 особини.

БОРСУК ЄВРОПЕЙСЬКИЙ (Meles meles)      ... можна подумати, що перед тобою свиня, а не хижа тварина.
  А. Брем

Борсук - найбільший представник кунячих нашої фауни. Зовні він дуже відрізняється від своїх витончених гнучких родичів. Це щільно збитий звір. Ноги короткі й кривуваті, з довгими пазурами, пристосованими для риття ґрунту. Борсук воліє селитися в місцевості пересіченій ярами й негустим чагарником. Цей звір - прекрасний грабар. Його нора - це система складних ходів і має більше 10 входів. Гніздова камера розміщається на глибині не менше 2 метрів і на відстані 8 метрів від входу в нору. Житло борсука – це нора зі своєю системою ходів, тварини живуть в ній сім’ями. Іноді зустрічаються величезні нори, схожі на підземні городки, в яких живуть по п’ятнадцять сімей. Також борсуки можуть ділити своє житло з лисицями або кроликами. Кількість членів сімей безпосередньо залежить від кількості їжі на їх території. У родині борсуки розрізняють один одного за запахом. Чужих вони не приймають, непроханих гостей відганяє ватажок сім’ї. Борсуки – дуже охайні тварини, вони чистять свої нори і навіть будують туалети окремо від житла. Забарвлення: двоколірний. Спина - бурувато-сіра, черево - чорне. На щоках - дві чорні смуги, які проходять через очі та вуха на спину. Харчування: борсук - всеїдний звір, що віддає перевагу тваринній їжі (молюски, комахи, дрібні хребетні). Рослинну частину його раціону становлять стебла, корінь, ягоди й гриби. У пошуках їжі борсуки можуть забрести дуже далеко. Вони завжди використовують одні і ті ж дороги і стежки. Борсук в природі привчений проходити великі відстані. У шлюбний сезон вони можуть проходити незліченну кількість кілометрів без особливих труднощів. У їжі вони не вибагливі і їдять майже все. У раціон входять як фрукти і коріння, так і невеликі ссавці. Равлики, жаби, щурі, кролики, кроти, а особливо їхні діти можуть стати для борсука бажаною їжею. Але найбільше борсук любить поїдати дощових черв’яків, вони його улюблені ласощі. Плідність: раз у рік самка народжує 1-4 дитинчат.  Період розмноження борсуків триває з лютого по жовтень, але самий пік настає в вересні. Ці тварини моногамні. Вагітність борсуків триває дуже довго, від 271 до 450 днів. Це залежить від того, в яку пору року самка завагітніла. Народжується від одного до чотирьох дитинчат, які майже п’ять тижнів залишаються сліпими і залежать від батьків. Самостійно харчуватися вони зможуть через три місяці, але молоко п’ють протягом чотирьох місяців. Борсуки готують "дитячі кімнати" ще до появи малюків, і самка борсука народжує малят вже там. Коли дитинчата виростають і більше не потребують гніздової нори, її замінюють новою. Напередодні сплячки, восени, виводок розпадається і йде в самостійне життя. Зимівля: на зиму борсук впадає в сплячку, що триває з листопада по березень. Борсук в дикій природі живе менше, ніж в неволі. У неволі – до 16 років, а в природі всього лише до 12 років. Четверта частина народжених борсуків гине перш, ніж покине нору вперше. Всього лише третина тварин виживає в свої перші три роки життя. Причини загибелі можуть бути різними. Їх вбивають родичі в сутичках за територію, їх можуть з’їсти рисі, вовки. Борсукові не грозить зникнення, розмір популяція залишається великий. На території ДП "Вигодський лісгосп" зафіксовано 47 особин.

ТРИТОН КАРПАТСЬКИЙ (Lissotriton montandoni) Довжина тіла із хвостом до 10 см. Забарвленняспини та боків коричнево-оливкове, з нечіткими плямами різних відтінків і форм. Черево однотонно помаранчеве, без темних плям. У самців у період розмноження виростає "нитка" на кінчику хвоста завдожки 5-100 мм. Активні з березня до жовтня. Тритон карпатський часто трапляється переважно в гірській частині ДП "Вигодський лісгосп". Розвиток личинок відбувається  у водоймах різних типів (коліях на грунтових дорогах, придорожніх ровах, розширеннях струмків тощо). У лісах ДП "Вигодський лісгосп" мешкають також  інші земноводні - саламандра плямиста (Salamandra salamandra), тритон альпійський (Ichthyosaura aplestris), кумка жовточерева (Bombina variegata). жаба прудка (Rana dalmatina), ящірка зелена (Lacerta viridis)

МІДЯНКА ЗВИЧАЙНА (Coronella austriaca)  Довжина тіла із хвостом не перевищує 75 см. Забарвлення верхньої частини мінливе (сіре, сіро-буре, коричнювато-сіре, червоне-буре, мідно-червоне). Самці червонуваті, самки буроваті. На спині наявні темно-бурі плями, які розташовані двома-чотирма рядами. На шиї є дві короткі бурі смуги, що зливаються на потилиці. Від ніздрів через око  і до кута рота тягнеться бура смуга. Райдужка очей часто червона, зіниці круглі (в гадюк - вузькі вертикальні). Черево сірувате або бурувате, з невеликою кількістю розмитих темних плямок і цяток. Не отруйна. Активна із квітня до жовтня. Живиться переважно ящірками. Мідянка звичайна трапляється на узліссях, свіжих вирубках, серед чагарників, на луках та в інших подібних місцях практично по всій території ДП "Вигодське лісове господарство". Часто зустрічається на горі "Осій" у буковому лісі.

ПОЛОЗ ЛІСОВИЙ, (ЖОВТОБРЮХ, ЕСКУЛАПІВ) (Zamenis longissimus) Загальна довжина може сягати більше 1,5 м. Тіло струнке, голова видовжена, слабо відмежована від шиї. Верх тіла змінюється від жовтувато-сірого та жовтувато-кремового до темно-оливкового, темно-коричневого або майже чорного кольору. Верхньогубні щитки та боки голови позаду зазвичай світлі (жовтуваті). Між заднім краєм ока і кутом рота проходить темна смуга. Черево білувате, жовтувате, кремове чи сірувате, іноді з дрібними темними плямками. Активний у квітні-жовтні. Живиться переважно дрібними ссавцями; не отруйний. Для ДП "Вигодське лісове господарство" полоз ескулапів відомий за знахідкою на території Мало-Тур’янського лісництва на березі ріки Свіча. Часто трапляється у букових лісах, а це урочище "Осій", на схилах балок з деревами та кущами, в місцях виходу скель - урочище "Замчище", покинутих будівлях тощо.

ЛЕЛЕКА ЧОРНИЙ (Ciconia nigra) Рідкісний гніздовий, мігруючий (пролітний) вид. Довжина тіла сягає до 1 м, розмах крил - 1,9 - 2,1 м, маса - близько 3 кг. Забарвлення чорне, із зеленим і пурпуровим металічним полиском; лише груди, черево, нижня частина хвоста та пахові пера (помітні в польоті) білі, гола шкіра довкола ока, вуздечка, дзьоб і ноги яскраво-червоні. Звуки подібні на "че-лі" або "чи-пін". У ДП "Вигодський лісгосп" лелека чорний трапляється фактично по всій території, а саме в Мізунському, Собольському, Солотвинське, Слобідське, Вишківське, Свічівське, Бескидське, Ільм’янське лісництва. Характерними місцями гніздування є старі високостовбурні ліси (здебільшого листяні та мішані)  з порівняно густим підліском, які розташовані неподалік від заболочених ділянок, вологих луків і річкових долин. Часто пара оселяється поблизу лісової дороги, протипожежної просіки, меліоративного каналу або невеликої галявини. Гнізда розташовує високо на деревах, поодиноко. Кладка - 3-5 білих яєць, насиджування триває 32-46 діб. Молоді покидають гніздо в кінці липня. Осінній відліт - з кінця серпня до кінця вересня. Корм здобуває на болотах, біля ставів, річок,канав. Живиться рибою, плазунами, земноводними, великими комахами, дрібними гризунами. На території ДП "Вигодське лісове господарство" припускається гніздування 6-8 пар, про що свідчать регулярні спостереження особин цього виду  в різних частинах підприємства.

ПІДОРЛИК МАЛИЙ (Aquila pomarina) Гніздовий , мігруючий вид. Довжина тіла - до 57-64 см, розмах крил - 1,3-1,6 м, маса - 1,2 - 1,6 кг. Загальний фон оперення темно-бурий. Звуки - крик, який можна передати складами "к’юк-к’юк", рідше "кльок-кльок-кльок". Навесні у пари з’являються з кінця березня - протягом першої декади квітня. Моногам; гнізда влаштовує еа деревах на висоті 6-20 м від землі. Осінній відліт триває у вересні - на початку жовтня. Малий підорлик трапляється спорадично по всій території ДП "Вигодське лісове господарство". Характерними місцями перебування є старі, переважно вологі, листяні та мішані ліси. З "червонокнижних" денних хижих птахів у лісах ДП "Вигодське лісове господарство" зустрічаються також шуліка чорний (Milvus migrans), орел-беркут (Aquila chrysaetos) та деякі інші.

ГЛУШЕЦЬ (Tetrao urogallus) Рідкісний гніздовий вид. Особини та сліди діяльності глушця неодноразово були виявлені в усіх лісництвах. На території лісгоспу чисельність його оцінена десь біля 152 особин по матеріалах мисливської таксації. Осілий вид. Довжина тіла сягає 60-87 см, розмах крил - 0,9-1,3 м, маса  - 2,5-6,5 кг. Самець сірувато-чорний з каштановими крильми та білими плямами на череві. Хвіст чорний, заокруглений, широкий. Самка бурувато-руда. Звуки самця під час токування (березень - травень) нагадують глухе клацання "теке-те-ке-ке". Виводковий птах. Гніздо самка влаштовує на землі. Воно буває вимощене сухою травою і листям. Кладка налічує 5-9 (іноді до 16) яєць, які самка насиджує протягом 22-23 діб. Живиться глушець ягодами, насінням, комахами, взимку - хвоєю сосни та інших рослин, бруньками. Типовими місцями перебування глушця є старі хвойні ліси гірської частини ДП "Вигодське лісове господарство". З куроподібних птахів до Червоної книги України також занесені тетерук  (Tetrao tetrix) і орябок (Tetrastes bonasia), які поширені переважно в гірській частині лісгоспу.

ГОЛУБ-СИНЯК (Columba oenas) Гніздовий, перелітний вид. Довжина тіла сягає 31-34 см, розмах крил - 63-70 см, маса до 300 г. Загальне забарвлення дорослого птаха сизувато-сіре.  На шиї та волі є характерний металічний полиск. Верхівка хвоста чорна, ноги червоні, дзьоб червонуватий з жовтою верхівкою, восковиця біла, райдужна оболонка ока темно-коричнева. У місцях розмноження з’являються в березні-квітні. Гніздяться окремими парами. Оселюються в дуплах, іноді в порожнинах, в опорах ЛЕП. У кладці 2 білі яйця. Насиджують обидва птахи 16-17 діб. Пташенята залишають гніздо через 25-27 діб. Живиться рослинним кормом (насінням). Осінній відліт у вересні-жовтні. Нечислений гніздовий вид лісових масивів. Чисельність істотно залежить від вікової та видової структури лісів. У межах ДП "Вигодське лісове господарство" голуб-синяк поширений спарадично. Характерними місцями перебування є старі мішані та листяні ліси. 

ПУГАЧ (Bubo bubo) Гніздовий, зимуючий (осіло-кочовий) вид.  Дуже велика сова з добре помітними на голові пір’яними "вушками" та червонуватими очима. Загальний фон оперення рудувато-бурий з чорними поздовжніми і поперечними смугами. Активний переважно вночі. Звуки - дуже характерне "ухання". Статура пугачів щільна та кремезна, форма тіла бочкоподібна, вважають, що вона така внаслідок густого і пухкого оперення, яким володіють пугачі. Ноги пугача короткі, але сильні, з довгими і чіпкими кігтями чорного кольору, що служать для захоплення потенційної здобичі. Крила пугача потужні, довгі, їх господарі відмінні літуни. Розмах крил пугача становить 1,8-1,9 м. Голова пугача досить велика, широка, має округлу форму, до того ж володіє додатковими пучками пір’я, саме вони й утворюють що називається «фірмові» вуха пугача. Дзьоб пугача, як правило, короткий і сильний, чорного кольору, на його кінчику є спеціальний гачок, за допомогою якого птах видає особливі клацаючі звуки. Оперення пугача густе та пишне. Зазвичай пугачі мають іржаво-коричневий або темно-сірий окрас. Голова ж і груди часто прикрашені темними плямами каплевидної форми. Очі пугача дуже великі (можна навіть сказати – величезні), зазвичай жовтого, яскраво-оранжевого або червоного кольору. Самі очі у цих птахів добре розвинені, притому пугачі прекрасно бачать з більшої відстані, однакового добре, як вночі, так і вдень. От тільки вони зовсім не розрізняють кольори, зір пугачів чорно-білий. Крім хорошого зору, пугачі володіють ще більш прекрасним, гострим слухом, що має своєрідний акустичний фільтр, який дозволять птаху фільтрувати лише потрібні звуки. Цікавий факт: особлива анатомічна будова голови пугача дозволяє йому абсолютно спокійно крутити головою на всі 200 градусів без остраху скрутити собі шию. Кладку чи виводок можна виявити в різних місцях здебільшого безпосередньо на землі. У березні - на початку квітня самка відкладає 2-3 ( іноді до 4 ) яйця, які насиджує протягом 33-35 діб. Добре оперених пташенят знаходили в червні - першій половині липня. Пугач населяє, головним чином, старі ліси з густим підліском у відносно важкодоступних районах гірської частини ДП "Вигодське лісове господарство" або яри, ніші (печери, гроти тощо ) в берегових урвищах уздовж рік. Виявлений на території таких лісництв, як: Мізунське, Бистрівське, Слобідське, Свічівське, Бескидське.

СОВА ДОВГОХВОСТА  (Strix uralensis Pallas) Гніздовий, зимуючий, мігруючий вид. Довжина тіла сягає 58-62 см, розмах крил -1,2-1,3 м, маса -0,6-1,3 кг. Забарвлення оперення вохристо-біле з густими видовженими темними строкатинами. Голова велика, лицевий диск сіруватий, очі чорні, хвіст довгий, смугастий. Активність проявляє і вдень. Крик нагадує гавкання. З приходом ночі сови тихо ковзають між стовбурами дерев, прислухаючись, чи не долине шурхіт листя з-під лапок полівки, чи не запищать посварені миші, чи не завозиться землерийка в пошуках жирного слимака. Політ довгохвостої сови - легкий, безшумний, з плавними помахами крил, дуже маневровий. Крізь густу крону ця велика сова може пролетіти навдивовижу швидко, різко повертаючи в повітрі, при цьому не зачепивши жодної гілочки. Вдень птахи нерухомо сидять на гілках біля стовбура, і досить близько підпускають до себе людину. І лише коли ця відстань стає критичною, сова ніби падає з гілки і швидко тікає в глибину ліс, спритно огинаючи крони дерев. Цікаво, що на відміну від інших родичів довгохвоста сова тримається в польоті не зовсім горизонтально, а трохи опустивши задню частину тіла, і виглядає в повітрі дещо своєрідно. Крім звичайного обстеження території в пошуках здобичі, ця сова використовує ще один мисливський прийом - вичікування жертви у засідці. Як у першому, так і в другому випадку, сови вистежують здобич на слух і здійснюють точний кидок «наосліп» переважно з відстані не більше шести метрів. Сови до того ж чудово обізнані щодо місці масових ночівель дрібних птахів і регулярно завдають туди візитів, сіючи паніку серед пташок. І тоді в рештках харчів дослідники раз у раз виявляють синиць і дроздів, шпаків і вівчариків.Основна їжа довгохвостої сови - мишоподібні гризуни. Однак нападає вона і на зайців, і на птахів - і не тільки дрібних. Взагалі існує думка, що серед інших сов сова довгохвоста здатна подужати найбільшу здобич. Вона у змозі зловити білку, рябка, куріпку і тетерука. Описані випадки нападу довгохвостої сови навіть на самку глухаря; правда, таке можливо лише в надзвичайно голодні зими. У роки депресії чисельності гризунів птахи розміром з ворону стають частою здобиччю довгохвостої сови, а деякі особи навіть спеціалізуються на добуванні воронових птахів на ночівлях. Оселяється сови в дуплах дерев. При наближенні людини самка і самець активно захищають гніздо, особливо коли є пташенята. Характерними місцями перебування є букові, темно-хвойно-букові та ялинові ліси в гірській і передгірній частинах ДП "Вигодське лісове господарство". Сучасний стан на території лісгсопу - нечислений, місцями рідкісний гніздовий вид. Виявлена на всій території лісгоспу.

ДЯТЕЛ БІЛОСПИННИЙ  (Dendrocopos leucotos) Осілий вид, лісовий птах родини дятлових. Довжина тіла сягає 24-26 см, маса - 105-112 г. У самця верх голови червоний, а в самки - чорний. Потилиця та верхня частина спини чорні, нижня частина спини біла. Боки тулуба з поздовжніми вузькими темними рисками. Черево  біле. Підхвістя й задня частина черева червоні. Моногам: гніздиться в дуплах м’яких порід дерев. Репродуктивний період  триває протягом березня - червня. Кладка налічує 3-5 яєць; її насиджують обидва птахи. У раціоні переважають ксилофаги, личинки комах, лялечки мурашок різних видів. У ДП "Вигодське лісове господарство" дятел білоспинний дуже спорадично зустрічається переважно в передгірній частині. Оселяється у пралісах або старих букових лісах, обов’язково з високою часткою ( не менше 5-7%) старих трухлявих дерев. Основні захисні заходи на території ДП "Вигодське лісове господарство" повинні передбачати зменшення лісогосподарських заходів у місцях гніздування, збереження старих дуплистих дерев (живих і сухих). створення охоронних зон навколо гнізд і гніздових ділянок.

ДЯТЕЛ ТРИПАЛИЙ  (Picoides tridactylus)  Осіло-кочовий вид. довжина тіла сягає 20-24 см, розмах крил - 12-13 см, маса - 51-69 г. Самець має жовту верхню частину голови, решта оперення строкате, чорне-біле, з білою смугою від тім’я до надхвістя. Самка забарвлена аналогічно, але на голові оперення сірувате (замість жовтого). Моногам; репродуктивний період триває із квітня по липень. Гніздиться в дуплах дерев. Живиться комахами, переважно лмчмнками короїдів. В основному населяє гірські ялинові праліси. Надає перевагу ділянкам із сухостійними деревами. На території ДП "Вигодське лісове господарство" спарадично по всій території зустрічається ще також "червонокнижні" сичик-горобець (Glaucidium passerinum), дятел зелений, жовна зелена (Picus viridis), які оселяються в листяних і мішаних лісах, переважно уздовж річкових долин, а це ріки Свіча і Мізунка.

77552, смт. Вигода, вул. Д.Галицького, 40
тел./ факс: 61-7-04 e-mail: vygoda-dlg@ukr.net
© Всі права захищено.
Створення та підтримка сайту: ITLUX